Практика навчання української мови в школі характеризується інтенсивним спрямуванням на компетентнісний та технологічний підходи, що передбачають набуття учнями знань, умінь і навичок для вільного володіння мовою як інструментарієм мислення й комунікації, а отже, формують мовну особистість. У Національній доктрині розвитку освіти України в XXI столітті акцентовано увагу на необхідності подальшого вдосконалення освітньої сфери на підставі використання нових прогресивних концепцій, запровадження сучасних технологій і науково-методичних досягнень у навчальний процес як середньої, так і вищої школи. Зміни, що відбуваються в суспільстві, орієнтують на трансформацію системи освіти, що зумовлює запровадження інновацій. Нині проблема формування мовленнєвих умінь та навичок полілінгвістичної особистості є однією з актуальних та своєчасних у царині вітчизняної дидактики та лінгводидактики.
Мета статті — конкретизувати методичні технології, що можуть бути ефективними під час реалізації лінгвокультурологічного підходу до навчання рідної мови в загальноосвітніх закладах України. У сучасних середніх навчальних закладах держави здійснюють численні спроби з метою запровадження інноваційних перетворень у межах навчального процесу. Взагалі інновації в системі освіти пов’язані з процесами створення та активного й комплексного оновлення навчальних планів, програм, тобто всього навчально-методичного забезпечення.
Сучасний етап історичного розвитку України характеризується істотними змінами в житті її народу, оновленням усіх сфер діяльності людини, переоцінкою та утвердженням у свідомості нації нових світоглядних орієнтацій. Принципово важливі положення. концепцій визначають право школи й учителя на суверенність, автономність у виборі форм і методів навчання і виховання учнів, забезпечення максимального врахування й розвитку їхніх індивідуальних здібностей, нахилів, талантів, реалізацію демократичних прав дітей.
Новий час висуває нові вимоги до школи. В умовах ринкової економіки важливо сформувати творчу особистість, найважливішими якостями якої є ініціатива, свобода вибору, самореалізація.
Потреби життя, шкільна практика дають нове розуміння процесу навчання.
Згідно із законом України «Про освіту», Державною національною доктриною розвитку освіти України в XXI столітті, Концепцією загальної середньої освіти ми маємо здійснити кардинальний перехід від традиційного інформаційно-пояснювального навчання, зорієнтованого на передачу готових знань, до особистісно розвивального, спрямованого не тільки на засвоєння знань, а й на способи навчальної діяльності, створення умов для формування освіченої, творчої особистості громадянина, реалізації та самореалізації його природних задатків та можливостей в освітньому процесі.
Провідна роль в організації навчально-виховного процесу завжди належала і належить учителеві. Саме він здійснює керівництво процесом навчання, шукає оптимальні способи організації уроку з метою інтенсифікації навчання й розвитку творчої індивідуальності учнів.
Перед викладачем поставлено важливе завдання – здійснювати розвиток гармонійної компетентної особистості. Змінюються орієнтири освіти – змінюється й викладач, цілі та завдання його освітньої діяльності.
Немає сумніву, що проблема ефективності, результативності педагогічного процесу може бути розв’язана лише за умови забезпечення високої компетентності та професійної майстерності кожного педагога, що є предметом багатьох актуальних досліджень, аналіз яких наведено у статті.
Викладач учиться все життя. Рівень професійної компетентності викладача – це його знання, уміння, особистий досвід. Бути компетентним означає бути здатним мобілізувати в певній ситуації отримані знання й досвід. Але професійна компетентність викладача потребує постійного розвитку й удосконалення.
У сучасному світі гостро стоїть проблема творчого розвитку особистості. Кожна цивілізована країна дбає про творчий потенціал суспільства загалом і кожної людини зокрема. Посилюється увага до розвитку творчих здібностей особистості, надання їй можливості виявити їх.
Незважаючи на те, що проблема розвитку творчого начала в учнів досліджується давно, багато питань залишається невирішеними. Як і раніше, більшість навчального часу відводиться репродуктивній, нетворчій діяльності, значна частина завдань у підручниках має також відтворювальний характер. Тому актуальним на сьогодні є використання в практиці роботи школи “Технології формування творчої особистості”, ґрунтуючись на основні положення даної технології, на теоретичні розробки вчених-педагогів В.І. Андреєва, Ю.К. Богоявленської, Р.М. Грабовської, Н.В.Кузьміної, Я.О.Пономарьова, Н.Ф.Тализіної та ін., які досліджували проблему творчості.
Актуальність. З початку 90-х років ХХ ст. українське суспільство перебуває в умовах переходу від однієї соціально-економічної системи до іншої. Цей перехід тісно пов'язаний зі зміною способу життя українців, переоцінюванням ними усталених норм і цінностей, у тому числі й у системі освіти. Результатом сучасної освіти «повинне бути становлення людини, здатної до співпереживання, готової до вільного гуманістично орієнтованого вибору, індивідуального інтелектуального зусилля і самостійної, компетентної і відповідальної дії в політичному, економічному, професійному і культурному житті, яка поважає себе й інших, терпима до представників інших культур і національностей, незалежна в думках і відкрита для іншого погляду й несподіваної думки». В українському суспільстві на сьогодні найактуальнішим залишається питання про конкурентоспроможність спеціалістів в умовах ринкової економіки, стрімких технологічних змін, глобалізації суспільства. На нашу думку, успіх вирішення даної проблеми безпосередньо залежить від працівників освітньої сфери, бо саме від професійної компетентності учителя залежить формування конкурентоздатності, ключових компетентностей учнів, їх спроможності увійти у світовий глобальний простір.
Удосконалення рівня професійної компетентності вчителів загальноосвітніх навчальних закладів – один із основних напрямів реформування сучасної системи освіти. Головний нормативно-правовий документ Міністерства освіти і науки України свідчить: «Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру». Саме тому на сучасному етапі модернізації системи освіти й виховання в Україні особливої гостроти й актуальності набувають питання підвищення й розвитку професійної компетентності вчителів загальноосвітніх шкіл.
Важливо зауважити, що в сучасних умовах реформування освіти радикально змінюється статус вчителя, його освітні функції, відповідно зростають і вимоги до його професійної компетентності, рівня його професіоналізму. Ми вважаємо, що показниками значущості професійної компетентності є зміни, що відбувалися в сфері суспільної свідомості в різні періоди історії. А саме професійній компетентності й педагогічній культурі притаманні великі можливості розвитку та стабільності суспільства, оскільки вони є, наприклад, гарантом для вирішення проблемних питань між старшим та молодшим поколіннями, сприяють адаптації до нових умов, більш ефективному процесу соціалізації особистості тощо.
Отже, сучасна ситуація суспільного розвитку актуалізувала необхідність всебічного вивчення такого феномену, як «професійна компетентність вчителя».
Орфографічна та
пунктуаційна грамотність одна із складових загальної культури людини. Тому ми
повинні дотримуватися орфографічної та пунктуаційної грамотності. Адже, у
більшості нинішніх випускників не розвинені орфографічні навички, вони слабо
підготовлені до узагальнення отриманої інформації. Проте відомо, що діти від
природи допитливі і сповнені бажання вчитися. Для того, щоб кожна дитина могла
розвивати свої орфографічні навички, необхідне розумне керівництво з боку
вчителя. Найголовнішим завданням педагога на кожному уроці застосувати різні
методи роботи, що виробляють в учнів правильне написання слів.
Працюючи над створенням умов для активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках української мови та літератури, вчитель повинен добирати ті технології, де виступатиме помічником і порадником, старшим товаришем.
Він повинен забезпечувати організацію пошуково-дослідницької навчальної діяльності і працювати спільно з учнями, не розподіляючи функцій між ними, а виокремлюючи послідовні етапи розв’язання завдань.
Педагог вестиме учнів шляхом відкриття, залучатиме до процесу самопізнання, самовдосконалення.
Контроль є важливим структурним компонентом навчального процесу. Його основною функцією є забезпечення зворотного зв'язку: зовнішнього (контроль, який здійснює учитель) і внутрішнього (самоконтроль учня).
Процес навчання спрямований на вирішення навчально-виховних завдань, кожна з яких характеризується дидактичною завершеністю. Обов’язковим компонентом цього процесу є перевірка його результативності (контроль знань, умінь і навичок).
Головна мета перевірки результативності навчання – це забезпечення ефективності шляхом приведення до системи знань, умінь, навичок учнів, самостійного застосування здобутих знань на практиці, стимулювання навчальної діяльності учнів, формування у них прагнення до самоосвіти.
Виховання найдавніше поняття суспільного розвитку. Люди, турбуючись про продовження свого роду, завжди дбали про передачу новому поколінню досвіду попередніх. Спочатку цю функцію виконували батьки. А пізніше окремі функції виховання дітей у родах, общинах їх члени передавали найбільш досвідченим і мудрим людям — педагогам.
Школа в наш час має виховувати всебічно розвинену людину. Одним із важливих елементів цього є прищеплення учням любові до рідного слова, до рідної мови. "Рідне слово - то невичерпне, животворне і невмируще джерело, з якого дитина черпає уявлення про навколишній світ, про свою родину, про своє село і місто, про весь свій край ". Перед кожним педагогом стоїть неабияке завдання - навчити своїх вихованців дбайливо ставитися до рідної мови, оберігати рідне слово, не знищувати його могутності. Могутність мови - це духовна могутність народу, який дає мові силу й красу.