ПРОФЕСІЙНА
МАЙСТЕРНІСТЬ УЧИТЕЛЯ – ВИРІШАЛЬНИЙ ЧИННИК ЕФЕКТИВНОСТІ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО
ПРОЦЕСУ НА УРОЦІ
Виховання
найдавніше поняття суспільного розвитку. Люди, турбуючись про продовження свого
роду, завжди дбали про передачу новому поколінню досвіду попередніх. Спочатку
цю функцію виконували батьки. А пізніше окремі функції виховання дітей у родах,
общинах їх члени передавали найбільш досвідченим і мудрим людям — педагогам.
Уже в етимології цього слова закладено глибокий соціальний зміст. Слово педагог
походить від грецького paidagogos (paidos — дитина; ago — вести). У дослівному
перекладі paidagogos означає "поводир дітей". Педагогами називали
людей, які професійно займалися дітоведенням, вихованням дітей. Тому не
випадково, що професія педагога (вчителя, вихователя) є найдавнішою на Землі.
Люди
споконвіку з повагою й особливим пієтетом ставилися до вчителів. У джерелах
народної педагогіки знаходимо думки про високий рівень культу
вчителя-вихователя: "Професія вчителя прекрасна, мов на небі сонце
ясне", "Учитель — добра і розуму повелитель," "Учитель, як
батько й мати, вчить честь шанувати," "Покликання вчителя прекрасне —
дбати, щоб іскра знань не гасла", "Де праця вчителя завзята, там
країна на героїв багата", "Усі професії починаються з учителя",
"Професія вчителя доти буде, доки живуть люди", "Де вчитель і
школа, там знання і світло довкола".
Відомі
педагоги минулого не уявляли прогресу суспільства без подвижницької праці
вчителів. Я.А. Коменський писав: "...наші (вчителі. —Авт.) думають, що
вони поставлені на високо почесному місці, що їм надано чудову посаду, вище за
яку нічого не може бути під сонцем..." Німецький педагог А. Дістервег
високо оцінив соціальну місію вчителя в розвитку суспільства: "Учитель для
школи — це те саме, що сонце для всесвіту. Він джерело тієї сили, яка надає
руху всій машині. Остання заіржавіє в мертвому заціпенінні, якщо він не зуміє
вдихнути в неї життя і рух...
В.О.
Сухомлинський, звертаючись до вчителів, писав: "...в наших руках найбільша
з усіх цінностей світу — Людина. Ми творимо Людину, як скульптор творить свою
статую з безформного шматка мармуру: десь у глибині цієї мертвої брили лежать
прекрасні риси, які потрібно добути, очистити від усього зайвого.
І в
іншому місці: "Вихователь — це особа, яка за дорученням народу має
повсякденний доступ до найдорожчого народного багатства — душі, розуму, думок,
почуттів дітей, підлітків і юнацтва. Перед ним, з одного боку, моральні
цінності, створені, вистраждані протягом століть, з другого — багатство народу,
його майбутнє, його надія — молоде покоління. Вихователь творить найбільше
багатство суспільства — людину. В цьому творенні найголовнішим є вміння знайти
в моральних цінностях нашої Вітчизни і всього людства те, що треба вкласти в
юні душі”.
Кожна
людина, починаючи з раннього дитинства, проходить через руки й душу вчителя,
який і залишає в її серці й розумі помітний слід. У шкільні роки не кожен
розуміє велич подвигу вчителя, його значущість у соціальному зростанні. І лише
з роками, з висоти життєвої мудрості приходить таке усвідомлення.
Український поет
Володимир Сосюра у вірші "Учитель" писав:
Я з рук твоїх давно пішов у люди,
в життя бурхливі, грозяні моря, учитель мій!..
Тебе я не забуду, моєї юні радісна зоря !'
Андрій Малишко
порівнював учителя зі світовою зорею, яка все життя є дороговказом для людини:
Знов щебече юнь і цвіте трава, Пізнаю тебе в постаті несхилій. Вчителько моя,
зоре світова, Раднице моя На Вкраїні милій!
Учителі в роки Великої
Вітчизняної війни показували зразки патріотизму й мужності. А по закінченні
війни повернулися на освітню ниву і віддавали свої серця дітям. Яскравим
взірцем солдата освітнього фронту є Учитель із Павлиша Василь Олександрович
Сухомлинський. Повернувшись зраненим з війни, він зріднився з Павлиською
середньою школою, якою керував до кінця своїх днів (помер у 1970 р.). За
порівняно короткий період своєї педагогічної діяльності Учитель піднявся на
педагогічний Олімп: у світ вийшло понад 50 його книг загальним тиражем понад 15
мільйонів примірників; його праці перекладені 56 мовами народів світу. Понад
400 друкованих статей на педагогічні теми й дотепер залишаються невичерпним
джерелом мудрості в царині виховання молодого покоління.
Саме про таких Прометеїв
незгасимого педагогічного вогню писав український поет другої половини XX ст.
Борис Олійник:
Схиляю перед вами прапори,
До ваших милиць припадаю низько,
Учителі воєнної пори,
В шинелях геніальні Сухомлинські!
Що за високим покликом душі
Учили зерна віднайти в полові
І до останку на своєму слові
Стояти,
Як солдат на рубежі.
Праця вчителя дивна й
загадкова за своєю соціально-психологічною сутністю. Впродовж усієї своєї
професійної діяльності вчитель виступає передусім як своєрідний транслятор
знань. Проходять роки й колишні учні рідко пригадують зміст того, про що йшлося
на конкретному уроці. Проте в їхньому розумі й серці на довгі роки залишається
духовний скарб, який не можна виміряти. Це дивне явище спробувала описати
вірменська письменниця Маріетта Шагінян: "Учитель на все життя
запам'ятовується людям як особистість, як характер, як індивідуальність, як ті
"Іван Казимировий" чи "Ніна Вікторівна", які не повторні,
єдині в долі даної людини. Мені здається, сила дії уроку, його
запам'ятовуваність, а головне — органічна сплетеність чогось пізнаного розумом
з чимось таким, що увійшло у волю і совість, тобто ідеал поєднання навчання з
вихованням — цілком залежить не від якихось теоретичних хитромудрощів учених
педологів і методистів, а саме від особи самого вчителя, від його персональної
чарівливості, від оригінальності його характеру, від виразності й небанальності
його поведінки в класі".
В умовах становлення
української державності, відродження національної духовності, формування
національної гідності громадян роль учителя в суспільстві зростає. Учитель як
уповноважений суспільства нарівні з батьками несе відповідальність за соціальну
зрілість молодих людей. Від учителя-вихователя залежить розв'язання ще одного
важливого завдання: забезпечення сприятливих умов для створення найбільшого
багатства суспільства — інтелектуальних можливостей кожної людини зокрема і
людської спільноти загалом.
Учитель у системі своєї
професійної діяльності має виконувати певні функції. Функція (від лат. fynktio
— виконання, звершення) — діяльність, робота, обов'язок; призначення;
стандартизована, соціальна дія, регульована визначеними нормами і контрольована
соціальними інститутами; робота кого-, чого-небудь, обов'язок, коло діяльності
когось, чогось.
Функції вчителя
зумовлюються потребами суспільно-економічного розвитку суспільства, а також
особливостями розвитку загальнолюдських і національних морально-духовних
цінностей. У ході своєї професійної діяльності педагог здійснює такі основні
функції:
1. Виховна: передбачає
необхідність здійснення цілеспрямованого впливу на особистість з метою
створення оптимальних умов для її всебічного гармонійного розвитку;
акумулювання в особі вчителя загальнолюдських і національних морально-духовних
цінностей і передавання їх нащадкам. Ця функція пов'язана з вихованням людини в
широкому розумінні. Вона займає провідне місце в складному процесі формування
особистості.
2. Навчальна: полягає в
роботі з учнями з метою оволодіння ними знаннями, вміннями й навичками з основ
наук, забезпеченні умов для інтелектуального розвитку учнів, навчання їх
методам самостійної пізнавальної діяльності.
3. Організаторська:
полягає в необхідності організації дитячих колективів, цілеспрямованого
керівництва різними видами дитячої діяльності безпосередньо в
навчально-виховних закладах і поза їх межами. Вчитель — центральна постать,
організатор навчально-виховного процесу.
4. Оберігаюча: вчитель є
хранителем загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей, він
оберігає їх від руйнівних впливів деструктивних сил, турбується про здоров'я
вихованців, формує в них соціально-психологічний імунітет проти аморальних,
аномальних проявів у соціальному середовищі.
5. Інформаційна:
передбачає поширення педагогічних знань серед батьків, працівників соціальної і
виробничої сфер. Питаннями виховання в широкому розумінні слова мають
займатися, по суті, всі дорослі громадяни. Та всі вони відчувають певні
труднощі в такій неспецифічній для них діяльності через брак спеціальних знань
з психології й педагогіки. К.Д. Ушинський указував на специфічність діяльності
людей у педагогічній сфері: "Мистецтво виховання має ту особливість, що
майже всім воно здається справою знайомою й зрозумілою, а декому навіть справою
легкою — і тим зрозумілішим і легшим здається воно, чим менше людина з ним
обізнана, теоретично чи практично. Майже всі визнають, що виховання вимагає
терпіння; дехто вважає, що для цього потрібні вроджена здібність і вміння,
тобто навичка; але дуже мало хто прийшов до переконання, що, крім терпіння,
вродженої здібності й навички, потрібні ще й спеціальні знання.."
Які ж психологічні знання необхідні
вчителю для успішної організації навчального процесу і навчання учнів?
- По-перше, знання найбільш загальних
характеристик особистості, а також - особливості протікання психічних процесів
- По-друге, знання методів
психологічного дослідження особистості учня і діагностика його розвитку.
- По-третє, знання про закономірності
і особливості вікового розвитку учнів.
Для того щоб підвищити педагогічну
ефективність своєї діяльності, вчитель повинен перш за все з’ясувати, які
сторони навчального процесу потребують
вдосконалення. Діяльність вчителя і її результати являються предметом вивчення,
аналізу і оцінки зі сторони школи, методистів, допомагають вчителю покращити
свою роботу. Вчитель, будучи
організатором навчального процесу, повинен забезпечувати управління
навчально-пізнавальною діяльністю учнів не тільки на уроці чи на іншому занятті
в школі, але і в умовах домашньої роботи. Для цього він повинен добре знати
можливості кожного учня, його відношення
до навчальної дисципліни, труднощів у засвоєнні матеріалу. Досвідчений вчитель,
який досягнув високого рівня педагогічної майстерності, до такої міри знає
своїх вихованців, що може без помилок визначити, з яким завданням упорається, з
якими труднощами стикнеться, скільки часу потрібно учневі щоб виконати домашнє
завдання.
Вчитися бути вчителем і прагнути до
вершин професійно-педагогічної майстерності – це означає вчитися працювати
колективно, на основі загальної педагогічної позиції і єдність дій своїх
вчителів, класних керівників і батьків учнів.
Вчитися бути вчителем – це значить
намагатися до того, щоб додержуватись норм часу на всі види навчальної
діяльності з урахуванням вікових та індивідуальних особистостей учнів, їх
праці, стану здоров’я та інших якостей.
Отже, вчитися бути вчителем, значить,
постійно думати про те, як на науковій основі раціоналізувати нелегку працю
навчання, як використовувати всі можливості свого предмету, створювати методику
навчання, яка дозволить все краще навчати і виховувати кожного учня, одночасно
створюючи умови для максимального розвитку його здібностей і внутрішніх сил. Тому,
подальше дослідження слід провести у напрямі активної праці вчителя над собою.
| 