Звуки ми вимовляємо й чуємо. На письмі звуки передаємо буквами (літерами). Букви – це умовні знаки, якими передано на письмі звуки мовлення. Сукупність букв, розташованих у певному порядку, називають алфавітом (або азбукою, абеткою).Український алфавіт складається з 33 букв. З них 32 літери передають на письмі звуки мовлення, а ь (м’який знак) позначає м’якість приголосних на письмі. Букви бувають друковані й писані. Вони мають дві форми: велику (прописку) та малу (рядкову). Букви в алфавіті розташовані в певному порядку й мають назви.
Повної відповідності між звуками й буквами в українській мові немає. Більшість букв позначає один звук, але є букви, які можуть передавати два звуки, або для позначення одного звука може бути вжито дві букви. Скажімо, буква щ завжди передає два звуки [ш] і [ч], а
буква ї – [й] та [і]. Букви я, ю, є можуть передавати по одному звуку [а], [у], [е], якщо їх вжито для позначення м’якості попереднього приголосного звука {оселя, дюни, синє), і два звуки, якщо вони виступають:
- на початку слова: явір, юнга, єнот;
- після букви, що позначає голосний звук: лояльний, твою, палає;
- після апострофа: в’яне, в’юн, б’є;
- після м’якого знака: портьєра, барельєф.
Звуки [дж], [дз] передано двома буквами д, з; д, ж: джміль, дзвін, дзиґа.
Буква ъ (м’який знак) позначає м’якість приголосних, які стоять перед ним: лялька, донька, приятель.
М’якість приголосних на письмі передають також літерою і: цілий, сіно, тісто.
Твердість приголосних на письмі не позначаємо.
Для роздільної вимови вживаємо апостроф: з’їзд, м’який, п’явка.
