Українська мова є мовою корінного населення, що віками проживає на всій території сучасної України.
Більшість вчених вважають, що українська мова виникла близько середини першого тисячоліття нашої ери.
Разом з тим, чимало вживаних сьогодні українських слів та мовних коренів були поширені ще у часи Трипільської культури, про що свідчать топографічні назви, народні пісні сонцепоклоннецьких часів та значний слід у древньо-індійській мові — ведичному санскриті, джерела якого дійшли до нас з давнини у 5 тисяч років.
Дослідження рукописних пам’яток пост трипільського періоду історії України – Скіфської доби підтверджують поширеність української мови, рідної населенню, вже у першому тисячолітті до нашої ери.
Манускрипт «Рукопис Ора», написаний у скіфські часи в середині І тис. до нашої ери, має всі характерні риси української мови і називає землю Подніпровську і населення її — Руссю.
Природно, що в часи Київської Русі мовою корінного етносу була українська, що за попередні тисячоліття сформувалась на цих землях. Це доводять літописи XI-XIIIст, де поміж створеної у ІХ ст. Кирилом та Мефодієм церковнослов’янської, на якій вони були написані, зустрічаються вкраплення рідної для літописців мови, якою вони мислили у житті, тому іноді в рукописах збивалися на неї.
Передумови виникнення російської мови починають формуватись у ХІІ столітті з просуванням християнських проповідників та руських князів на північний схід на землі фінсько-угорських племен.
На території Росії перші слов’яни з’явилися відносно недавно. Російська мова виникла насамперед на основі штучної церковнослов’янської — або так званої старослов’янської — мови, яка була створена у IX ст. н.е. просвітники Кирилом і Мефодієм і використовувалась слов’янськими християнами в релігійних службах та в адмініструванні. На територію Росії мова привнесена князями з династії Рюриковичів та їхніми нащадками після християнізації тубільців. У наслідок, мова була адаптована змішаним слов’яно-фіно-угорським населенням.
Сучасна російська мова виникла, як штучний суржик внаслідок реформ Петра І та німкені Катерини ІІ як інструмент розбудови центральної імперії.
За часів Петра І та Катерини ІІ були здійсненні реформи, що закріпили за російською мовою сучасні риси. Найважливіші реформи були зроблені Михайлом Ломоносовим. У 1739 році він написав «Письмо о правилах российского стихотворства», а пізніше - наукову російську граматику, яка лягла в основу курсу нової російської граматики 1771 року за авторством учня Ломоносова Барсова.
З метою завоювання сусідніх князівств під приводом «собирания земель русских» Катерина ІІ створила «великорусскую» або «государственную» історичну школу, ідеологічним фундаментом якої стала робота Н. Карамзіна «История государства российского». Основою нової історичної парадигми стало обґрунтування розпочатої ще Петром І трансформації Московського царства в Російську Імперію, яка проголошувала себе прямим спадкоємцем Київської Русі. Назва Московське царство була замінена на Російську Імперію в процесі петровських реформ 1708-1721 рр. Росія — грецька транскрипція назви Русь, хоча, слід відзначити, що Руссю історично називалася лише землі сучасної Київської, Житомирської, Чернігівської та частин Черкаської і Полтавської областей. Русь — це виключно територія Центральної України, хоча починаючи з кінця ХІІ–початку ХІІІ століття Руссю зветься й Західна Україна. Решта земель, підконтрольних Рюриковичам (Залісся, Новгород, Полоцьк, Псков тощо), Руссю ніколи не вважалися.
"Собирание" Російською Імперією "земель русских" потребувало знищення національної пам`яті за ідентичності сусідніх народів.
Єкатерина ІІ продовжила розпочату Петром І справу. У секретному наказі генерал-прокурору сенату князю А.Вяземському Катерина ІІ дає наступні розпорядження:
З іншого боку на Правобережній Україні мовну експансію впроваджує Польща, в процесі поглинання Великого князівства Литовського, основними мовами якого були білоруська та українська.
Не дивлячись на заборони, згідно з переписами населення Російської імперії 1897 року та переписом населення в Австро-Угорській імперії 1900 на території сучасної України рідною мовою вважали українську 70 % населення, російську - 10 %.
У часи Радянського Союзу одним з методів русифікації було переселення народів. Це мало на меті відірвати людей від їх історичних коренів та нав’язати єдину радянську ідеологію та російську мову. Українців відправляли на північ Росії та до Сибіру, натомість на землі східної України приїжджали русифіковані мешканці центральних регіонів Росії. Таким чином, з 1926 по 1989 рік росіян в структурі населення України збільшилось з 9% до 22 %.
Варто відмітити, за часи незалежності України кількість росіян зменшилась на 5 %.
Згідно з переписом населення 2001 року 68 % населення вважають рідною мовою українську, 29,6 % — російську.
Результатом русифікації є 46% етнічних українців на сході України та 37,6 % на півдні, які вважають рідною мовою російську. В цілому по країні 14,8 % українців вважають рідною російську та 3,9% росіян вважають рідною українську мову.
|
