Я згоден із думкою, що наша заздрість живе довше, ніж чуже щастя, якому ми заздримо.
Як ми знаємо, щастя – нетривала річ, як швидко воно з’являється, так і зникає. Тому в житті кожного чергуються білі й чорні смуги. А заздрість закрадається в серце людини навічно. Спочатку ти заздриш матеріальному або сімейному благополуччю сусідів, а потім це почуття переходить на рідних.
І цьому є багато прикладів. Пригадаймо Цезаря та його синів. Молодший брат заздрив старшому через те, що той посів на троні й правив країною. І ця заздрість пережила щастя життя: через деякий час старший брат помер.
Схожу історію ми знаходимо у творі О.Кобилянської «Земля». Сава заздрить Михайлові через те, що у спадок старшому братові дістанеться батькова земля. Саме заздрість штовхає Саву на злочин: він вбиває брата, щоб стати єдиним спадкоємцем. Цей вчинок молодшого брата руйнує й щастя Анни,життя її дітей.
